На мою думку, це перебільшення. Мільйон армії багато жере і сере, десь треба то всьо тримати, а для наявного характеру бойових дій стільки голів не треба.

Після 24 лютого бойові дії, звісно, інтенсивніші, ніж під час АТО/ООС, але не так, як теє описують у медіях. Великих битв у цій війні не було й нема, великі армійські формування (об’єднання) не сформовані та на полі бою не зустрічаються. Колись би назвали те, що відбуваються уздовж майже всієї лінії умовного фронту, «беспокоящим огнём». І лише в окремих локаціях щось більше — і то знову не битви, а окремі сутички окремих підрозділів. Масованого застосування танків і авіації та інших засобів нема; кількість техніки, що бере участь у боях, за колишніми нормативами сміхотворна.

З людьми щось схоже. Сучасна артилерія точна і робить проблемним дотримання статутних вимог щодо чисельності бойових порядків і загальновійського бою як такого. Тепер загалом усі воюють не так, як показує кіно про ДСВ чи пишуть у книжках, а в «розріджених» порядках. Шкода від артилерії противника в цьому разі суттєво меншає. Але й зазвичай ніде нема канонічної концентрації сил та засобів. Нема суцільних фронтів і ешелонованої оборони на сотні кілометрів. Нема тепер навіть добре обладнаних шанців, усі риють абияк шопопало на скору руку, «тимчасове».

Людські втрати наші та кацапські приблизно рівні. Прикинути можна за кількістю відомих втрат офіцерського складу, передусім лейтенантів (усіх трьох сортів), що перебувають на полі бою з підрозділами або десь поруч. Опубліковані дані пишуть у втрати десь по дві тисячі офіцерів, із них 3/4 до 4/5 — саме лейтенанти. Від цього можна обрежено й дуже приблизно висловити гіпотезу про всі втрати, що, на мою думку, становлять десь 20—30 тисяч убитими, 5—15 тисяч пропалими без вісти і решту до 100—150 тисяч пораненими та полоненими, причому полонених мало.

Беручи до уваги ці міркування (передусім про роль артилерії, про розрідженні бойові порядки, брак техніки), теоретично можна прикинути, скільки на місцевості вздовж фронту сидить особового складу, скільки у ближньому тилу працює у забезпеченні, скільки сидить у резервах. Я не візьмуся рахувати, лише висловив загальні міркування. :)

Задля красного слівця ми могли б записати у бойові втрати москалів і ту десь третину танків і всілякої іншої броні, що вони на початку вторгнення просто кидали уздовж доріг у справному стані, з боєкомплектом і пальним у баках, а самі втікали додому. Але так робити неправильно. В усіх згаданих випадках не дійшло до розгортання техніки до бою. «Ето другоє», хоча й «красівоє».

В нас ті ж бойові статути, що й у кацапів. Офіцери вищого старшого та генеральського складу вчилися в одних і тих же училищах за одними й тими ж підручниками. Є відмінність у тому, що через відому різницю у людській ментальності в кацапів не вийшла реформа децентралізації бойового керування, а в нас частково вдалася; в Україні також реорганізовано сержантський склад і в нашій армії він певною мірою замінив офіцерів у повсякденній роботі. Та говорити про те, що українська армія суттєво переважає кацапню в організаційній частині, ще зарано. Власне, бойові дії та мапи й тепер показують перевагу кацапів у матеріальній частині та, ймовірно, чисельності людей.

Щодо «м’ясних штурмів». У нас їх, може, не практикують, принаймні в тих формах, що кацапи, але практикують «м’ясну оборону» — коли особовий склад має мінімум засобів оборони та припасів, але наказом зобов’язаний стояти на позиції. Ці втрати в нас замовчують, а вони є.

Санітарні та госпітальні втрати — так, цікава тема. Джгути Есмарха передають вітання турнікетам. Але разом із тим зазначу, що кацапи мають канали, якими добувають ефективні та сучасні іноземні засоби, зокрема ізраїльські.

Один відомий кацапський реконструктор у своєму ЖЖ і ФСБграмі щось там пише про медицину в свинособачих арміях.