kondybas

Колись давно мені чеські камради підсунули книжку Мілослава Швандрліка "Чорні барони". Я хотів прочитати "Швейка" в оригіналі, але Пепік та Ладьо запевнили мене, що Швандрлік кращий за Гашека. І вони були праві.

Сюжет простий - пригоди хворобливого помічника режисеру "Народного Театру", призваного на службу у чеськословацьку армію у 1950-х роках. Тоді, після совєтізації Чехословаччини, було запроваджено загальну призовну військову службу. Але одразу виникло питання - чи можна давати зброю вчорашнім класовим ворогам, кримінальникам тощо. Аби вийти з скрутного ідеологічного становища були створені т.зв. "допоміжні технічні батальйони" - еквівалент радянських стройбатів. Туди відправляли розкулачених капіталістів, відсидівших засуджених, священнослужителів, а також усілякий контингент, що за станом здоров'я не був придатний для військової служби. В ці батальйони командувати відправляли офіцерів, яких також було визнано непридатними до справжньої військової служби - пияків, суб'єктів з "заплямованою" біографією, та й просто занадто тупих. Отака шикарна мізансцена.

Мені сьогодні пригадався один епізод з тієї книжки. У чехословацьку армію тоді призивали різних інтелігентів з вищою освітою у молодші офіцери. І ось історія одного випускника режисерського факультету інституту кіно. Він опинився перед відбірковою комісією з полковника, пари майорів та декількох капітанів. Голова комісії задав нашому режисеру просте питання:

- Уявіть собі, що ви є командиром стрілецього взводу. В трьох сотнях метрів від вас рота супротивника. Ваші дії?

В режисера загорілися очі і він, вимахуючи руками, почав торохтіти:
- Значить, тут в нас клином ідуть танки, крупним планом артилеристи, що гатять раз у раз, низько над землею пролітає авіація, кругом дим, вибухи, панорамою даємо море, там крейсери та броненосці, підводні лодки...
- Стоп-стоп-стоп! - перебив його голова комісії - Нема ніяких танків! Нема артилерії! Нема крейсерів та авіації. Є тільки один стрілецький взвод!
- Але ж....Але ж... Але ж я тоді нічого не зможу зробити! - вигукнув в розпачу режисер, сів на стілець і заплакав.
Члени комісії одноголосно визнали, що режисер абсолютно правий, і дали йому лейтенанта.


Цей епізод мені пригадався, коли я дивився черговий випуск ниття Гіркіна. Усі його розмишлєнія про те, як перемогти укронацистів - тієї ж якості, що й в згаданого кінорежисера, але значно більш фантастичні.